Цвіте літо яскравим дивом жоржин, троянд, гладіолусів, а за тиждень-другий і осінь підфарбує світ своїм чарівним пензлем, добавить світла й золота, а потім заплаче сумними дощами… А поки така краса навколо! Зачарувала вона мене і біля оселі Валентини Олексіївни і Михайла Леонтійовича Веровчуків, що мешкають на затишній вулиці Павлова, що в Андрушівці. Приковували зір гордовиті троянди, що червоно горіли на клумбі, а неподалік своїми очицями змовницьки зиркали на світ фіалки. Наче сторожа стояли неподалік височенні соняхи, що за сонцем крутили своїми золотими головами. І ось я в оселі. О диво! Тут все цвіло яскравими барвами веселки. На серветках, подушках і подушечках, рушниках аж очі вбирали маки, піони, ромашки, кручені паничі. Тільки спочатку вони розцвітали на візерунках, в уяві та в душі Валентини Олексіївни, а потім її вправні руки терпляче клали на полотно хрестик за хрестиком - так одна за одною народжувалися її вишиванки. - Скільки я їх уже вишила - не порахувавти. Вишиваю дітям, родичам, друзям. Жодної не продала - дарую на день народження, на свята чи просто на згадку, - ділиться В. О. Веровчук. - Люблю зробити приємне людям. Дарма, що багато часу витрачаю на своє захоплення. Валентина Олексіївна вишиває змалку, любов до цієї справи, мабуть, передалася їй у спадок з молоком матері, яка творила дива з ниток, гарною вишивальницею була і бабуся Текля. - Колись не було стільки узорів, як тепер, журналів, то батько запрошував для мами художників, аби ті малювали картини для вишивок. А тепер я передплачую журнал «Узори вишивок». Жінка простягнула мені паку гарно ілюстрованого видання, а потім показала своє багатство - нитки. Їх було дуже багато! І яскравих, і спокійних відтінків, які розцвітали потім квітами, вражали замислуватими узорами на подушках, серветках. Валентина Олексіївна згадує, як бігала на роботу, бо працювала 37 років технологом на Андрушівському спиртозаводі, де, до речі, трудився і її чоловік. Встигала ще й все поробити вдома і двох донечок виховували, які закінчили із золотими медалями школу, з відзнакою вузи. Тепер живуть і працюють в Києві, подарували їм з чоловіком двох внучок - Олю і Машу. - А ось, - жінка показує мені білосніжні рушники, вишиті червоними і чорними нитками, - ночами вишивала на весілля дочкам - Марії і Людмилі. На щастя, на долю від щирого і люблячого материнського серця дарувала своїм дітям. Нехай бережуть як сімейну реліквію, бо вона сама досі, як зіницю ока, зберігає два мамині рушники… Звернула увагу на кілька вишитих хрестиком ікон, взятих в рамочки. Вони стояли рядочком на найбільш видному і почесному місці. На них - Ісус Христос, Святий Миколай, Божа Матір «Почаївська», Покрова Пресвятої Богородиці, ангел-охоронець. Скільки праці вкладено в кожну. Як вдало підібрані кольори і відтінки. - Ікони я довго не наважувалася вишивати, бо казали, що то гріх. - коментує Валентина Олексіївна. - Запитала дозволу у священика - той благословив на добру справу. Жінка щиро зізналася, що ніколи не сяде вишивати, коли важко на серці, особливо що стосується ікон. Насамперед щиро помолиться Богу, попросить у нього допомоги і з доброю, світлою душею береться за роботу. І коли вже розпочала щось творити, то сидітиме ночами, поки не закінчить. Секретів майстерності майстриня не таїть - вишивати навчила дочок, подруг, сусідок і знайомих. Вона щиро хоче, аби і в них цвіли хати вишиванками. Нехай і в неї швидко і рівненько лягають на полотно маленькі хрестики яскравих і радісних відтінків.
